Zum Inhalt springen

War in Ukraine EN/UK/RU

“I Feel Safe In Basement”

Von

Artikel teilen

The woman and her two daughters, aged 14 and 10, lived in the basement of their apartment block for six days, waiting for an opportunity to leave the place that had been attacked by the Russian army.

“I learned that the war had begun from social media. I didn't know what to do at first. I was scared,” continued Olena, “Life in the city changed in an instant. Everybody started buying up products. There were huge crowds of people near supermarkets and ATMs. People were frightened. Some of them were crying. Others were panicking. ”

Shots and explosions continued throughout the day. When reports said that several apartment blocks had been destroyed and civilians killed, Olena understood she had to hide. 

“My neighbors and I set up a bomb shelter in the basement of our apartment block. We cleaned the floor, installed lighting and Internet, brought in mattresses, bedspreads, and clothes. The first night we could not sleep - we constantly heard explosions. We monitored the news until dawn and learned that they had started bombing Kyiv.”

The woman says that residents of the city spent the nights in basements. And in the mornings they walked out to warm up.

“It was very cold in the basement. We slept in winter jackets under several blankets and still could not keep warm," said Olena.

During the day, people went home to prepare hot drinks and food.

“I was looking out the kitchen window when I saw lights in the sky. They were approaching fast. I saw the cockpit, the missiles and I realized that it was a fighter. He flew straight toward my house. I grabbed my laptop because I work remotely and ran to the basement.”

From the news, Olena learned that, apparently, the fighter she saw fired at a Ukrainian army tank school.

“We heard how this school was bombed. The earth under our feet trembled.”

Olena and her children hid in the basement for 6 days. When missiles began to hit neighboring apartment blocks, she realized that she could no longer stay in the city. Volunteers helped to get the family out of the city and reach Dnipro.

“People from my neighborhood, including mothers and children, are now hiding in the basements of Kharkiv.  - I don't know if they are still alive. I am half Russian. I don’t understand why they are killing us,” Olena said.

In Dnipro, Elena joined a volunteer organization that collects food and medicine for the Ukrainian army.

Photo by Yurii Tynnyi
Photo by Yurii Tynnyi
Photo by Yurii Tynnyi
Photo by Yurii Tynnyi

Her daughter, 10-year-old Ksenia, said: “When I hear a rumble in the street, I want to hide in a basement. I feel safe there.”

Photo by Yurii Tynnyi

The eldest daughter, 14-year-old Alina, added: “I cannot believe that all this is really happening. I am constantly afraid that my mother, sister or grandmother will be killed. I think of those who are now dying in all those cities which are being shelled.”

Photo by Yurii Tynnyi

UKRAINIAN:

“Через кілька днів війни, ми по звуку навчились розрізняти коли летить ракета. Якщо вибух і земля здригнулася - біжимо у підвал, бо розуміємо, що поруч почалось бомбардування,” - розповідає 42-річна Олена Шовгеня з Харкова. 

Жінка та двоє її малолітніх доньок тиждень жили у підвалі, чекаючи на можливість покинути атаковане російською армією місто.

Фото: Юрій Тинний

“Про початок війни дізналась з соцмереж. Спочатку не знала, що робити. Було дуже страшно,” - продовжує Олена, - “Життя міста в одну мить змінилося. Усі почали закуповувати продукти. Під супермаркетами та банкоматами утворилися величезні натовпи. Люди - перелякані. Хтось плаче, хтось панікує. ”

Постріли та вибухи не стихали впродовж дня. Коли з’явилися перші повідомлення про підірвані житлові будинки та вбитих мирних жителів, Олена зрозуміла, що потрібно ховатись.    

“Ми з сусідами облаштували укриття у підвалі будинку. Помили там підлогу, провели освітлення та інтернет, принесли матраци, покривала, одяг. Першу ніч не могли заснути - постійно чули вибухи. До світанку слідкували за новинами. Дізнались, що почали бомбардувати Київ.” 

Жінка каже, що жителі багатоповерхівок ночували у підвалах. А зранку виходили на вулицю - погрітися. 

“У підвалі було дуже холодно. Ми спали у зимових куртках під кількома ковдрами та все одно ніяк не могли зігрітися,” - говорить Олена. 

Вдень люди розходились по домівках - попити чаю чи приготувати гарячу їжу.  

“Я дивилась у вікно на кухні, коли побачила в небі вогники. Вони швидко наближалися. Побачила кабіну пілота, ракети і зрозуміла, що це - винищувач. Він летів прямо на мій будинок. Я схопила ноутбук, бо працюю віддалено і не можу покинути роботу, та бігом у підвал.”

З новин Олена дізналась, що, вірогідно, винищувач, який вона бачила, обстріляв танкове училище. 

"Ми чули, як бомбили це училище. Земля тремтіла.”

6 днів Олена з дітьми ховалися у підвалі. Коли ракети почали влучати у сусідні багатоповерхівки, жінка зрозуміла, що залишатися у місті більше не можна. Волонтери  допомогли сім’ї вибратись з міста та дістатись Дніпра. 

«Зараз у підвалах Харкова ховаються мої знайомі - мами з дітьми. Я не знаю, чи вони ще живі. Я - наполовину росіянка. Не розумію, чому нас вбивають,» - говорить Олена.  

У Дніпрі Олена вступила до волонтерської організації, що збирає продукти та ліки для Української армії. 

Фото: Юрій Тинний
Фото: Юрій Тинний
Фото: Юрій Тинний
Фото: Юрій Тинний

ЇЇ донька - 10-річна Ксенія, говорить: “Коли чую гул на вулиці, хочеться сховатись у підвал. Там почуваюся у безпеці.”

Фото: Юрій Тинний

Старша донька - 14-річна Аліна, додає: “Не віриться, що таке відбувається насправді. Постійно боюсь, що загине мама, сестра чи бабушка. Думаю про тих, хто зараз гине в усіх отих містах, що бомбардують.”

Фото: Юрій Тинний

RUSSIAN:

"Через несколько дней войны, мы по звуку научились различать когда летит ракета. Если взрыв и земля дрогнула - бежим в подвал, потому что понимаем, что рядом началась бомбардировка", - рассказывает 42-летняя Елена. Шовгеня из Харькова.

Женщина и две ее малолетние дочери неделю жили в подвале, ожидая возможности покинуть атакованный русской армией город.

Фото: Юрий Тынный

“О начале войны узнала из соцсетей. Поначалу не знала, что делать. Было очень страшно, - продолжает Елена, - Жизнь города изменилась в мгновение ока. Под супермаркетами и банкоматами образовались огромные толпы. Люди – испуганы. Кто-то плачет, кто-то паникует. ”

Выстрелы и взрывы не стихали в течение дня. Когда появились первые сообщения о взорванных жилых домах и убитых мирных жителях, Елена поняла, что нужно скрываться.

“Мы с соседями обустроили укрытие в подвале дома. Помыли пол, провели освещение и интернет, принесли матрасы, покрывала, одежду. Первую ночь не могли заснуть – постоянно слышали взрывы. До рассвета следили за новостями. Узнали, что начали бомбить Киев."

Женщина говорит, что жители многоэтажек ночевали в подвалах. А утром выходили на улицу – погреться.

“В подвале было очень холодно. Мы спали в зимних куртках под несколькими одеялами и все равно никак не могли согреться”, - говорит Елена.

Днем люди расходились по домам – попить чай или приготовить горячую еду.

“Я смотрела в окно на кухне, когда увидела в небе огоньки. Они быстро приближались. Увидела кабину пилота, ракеты и поняла, что это – истребитель. Он летел прямо на мой дом. Я схватила ноутбук, потому что работаю удаленно и не могу оставить работу, и бегом в подвал.”

Из новостей Елена узнала, что истребитель, вероятно, который она видела, обстрелял танковое училище.

“Мы слышали, как бомбили это училище. Земля дрожала.”

6 дней Елена с детьми прятались в подвале. Когда ракеты стали попадать в соседние многоэтажки, женщина поняла, что оставаться в городе больше нельзя. Волонтеры помогли семье выбраться из города и добраться до Днепра.

«Сейчас в подвалах Харькова прячутся мои знакомые – мамы с детьми. Я не знаю, живы ли они еще. Я – наполовину россиянка. Не понимаю, почему нас убивают», - говорит Елена.

В Днепре Елена вступила в волонтерскую организацию, которая собирает продукты и лекарства для Украинской армии.

Фото: Юрий Тынный
Фото: Юрий Тынный
Фото: Юрий Тынный
Фото: Юрий Тынный

Ее дочь – 10-летняя Ксения, говорит: “Когда слышу гул на улице, хочется спрятаться в подвал. Там чувствую себя в безопасности.”

Фото: Юрий Тынный

Старшая дочь – 14-летняя Алина, добавляет: “Не верится, что такое происходит на самом деле. Постоянно боюсь, что погибнет мама, сестра или бабушка. Думаю о тех, кто сейчас погибает во всех бомбардирующих городах.”

Фото: Юрий Тынный

Neueste Artikel

Two cities - one fate

90% of the Luhansk region is occupied by the Russian army. The shelling of residential areas practically does not stop. The town of Rubizhne has shared the fate of Mariupol: there are no surviving houses in it, and many are so destroyed that they cannot be repaired.

May 23rd to May 27th

A daily update regarding the situation in Ukraine.

Ukraine's defense minister wants to arm 1 million

At the beginning of the war, the number of the Armed Forces of Ukraine was about 250,000. According to Ukrainian law, it cannot exceed 261,000 people, including 215,000 servicemen. The Russian army by comparison totals around 900,000 soldiers.