Der Luftalarm heult bereits zum zweiten Mal. Die Hochzeitsgesellschaft bleibt davon unbeeindruckt. Niemand guckt in die Luft, niemand kümmert sich um die Sirene – das Geräusch ist zur Normalität geworden. Manche bekommen das Heulen nicht mal mehr mit.<br><br>In der kleinen Stadt Sdolbuniw findet heute eine Hochzeit statt. Der Ort hat 24.000 Einwohner und liegt etwas südlich von Riwne. Der Krieg hat hier noch nicht in der Härte stattgefunden wie im Osten des Landes. Dennoch ist er allgegenwärtig. Die Stadt wird durch einen mittelgroßen Checkpoint gesichert, Journalisten dürfen jedoch ohne größere Probleme rein.<br><br>





Normalerweise ist auch in Sdolbuniw das Gesprächsthema Nummer eins nicht schwer zu erraten: der Krieg. Aber eben nur normalerweise. Heute ist das anders. Heute reden 250 Leute nicht über den Krieg, sondern über Marina und Devid. Sie werden in ein paar Stunden ein Ehepaar sein. Und das, obwohl sie ursprünglich erst Ende des Jahres heiraten wollten.<br><br>Warum wurde die Hochzeit vorgezogen? Wegen des Krieges. Marina lebt eigentlich in Kyjiw, Devid kommt aus Sdolbuniw. Die Städte liegen 340 Kilometer auseinander. Eine Zusammenführung der beiden Familien und Kirchengemeinden musste eigentlich lange geplant werden.<br><br>







Durch die russische Invasion und die versuchte Einnahme der Hauptstadt sind jedoch so viele Kyjiwer Richtung Westen geflüchtet, dass die Familien vorzeitig und unfreiwillig zusammenkamen. Einen besseren Zeitpunkt konnte es also nicht geben.<br><br>







Und auch hier ist der Krieg spürbar. Alkohol wird nicht getrunken, gefeiert wird nicht zu lange.<br><br>Die ukrainische Gesellschaft nimmt diesen Krieg überraschend pragmatisch hin. Harte äußere Bedingungen führen bei vielen Menschen oft zu einer Starre, in der das normale Leben zum Stillstand kommt.







Die Ukraine befindet sich jedoch bereits seit 2014 im Krieg. Die Menschen sind es gewohnt, ihr Leben weiterzuführen. Sie müssen es sogar. Heiraten im Fliegeralarm? Feiern im Krieg? Innerhalb der Hochzeitsgesellschaft gibt es niemanden, der sich diese Fragen stellt. Es wäre unpragmatisch.







UKRAINISCH: Весілля під час війни

Соціальне життя зазвичай завмирає на війні. Але в Україні через війну проводять навіть весілля і також раніше запланованого терміну.





Повітряна тривога оголошена вже вдруге. Але це не зупиняє весілля. Ніхто не піднімає очей, ніхто не звертає уваги на сирену – всі вже звикли до цього звуку. Деякі навіть і не помічають, що знову почала вити сирена.

Сьогодні у маленькому містечку Здолбунів проходить весілля. У місті проживає понад 24 000 людей та знаходиться воно на півдні від Рівного. Війна тут ще не була такою жорстокою, як на сході країни. Але вона все одно відчувається усюди. Навкруги міста знаходяться багато блокпостів, але журналістів пропускають без особливих проблем.





Зазвичай. Але сьогодні все по-іншому. Сьогодні розмови 250 людей не про війну, а про Марину та Давида. За кілька годин вони стануть чоловіком і дружиною. І це при тому, що одружуватись вони збирались тільки через кілька місяців. 



Чому весілля перенесли? Через війну. Марина взагалі з Києва, Давид із Здолбунова. Міста знаходяться на відстані 340 км один від одного. І вони вже давно планували, коли вони зможуть нарешті воз’єднатись.





Але через російське вторгнення та спробу захоплення столиці, велика кількість киян втекло на захід країни, тому сім’ї передчасно та мимоволі змогли об’єднатись. Кращого часу не могло і бути.





Але війна відчувається тут також. Алкоголь заборонений та святкують не надто довго.

Українське суспільство сприймає цю війну напрочуд прагматично. Війна призводить до деякого заціпеніння у багатьох людей, де нормальне життя просто зупиняється.





Проте Україна у стані війни вже з 2014 року. Люди вже звикли жити далі. Але вони просто повинні. Одружуватись під час повітряної тривоги? Святкувати під час війни? На весіллі ніхто не задавався цим питанням. Це було б просто не прагматично.